Легенди села

Одна з легенд про походження назви села розповідає про чоловіка, який мав трьох синів. Вирішив він знайти собі гарне місце для хатини. Спочатку йому сподобалася зеленава таємничість лісу. Тут він збудував першу хатину. Та з щастям в дім завітало горе. Воно прийшло непомітно з  таємничої завіси лісу. Сірий вовк забрав найстаршого сина. Щоб ліс не нагадував про смерть хлопчика, чоловік переселився до річки. Вона своїми ласкавими водами, повними краси і риби, зачарувала чоловіка. Та й тут чоловіка не покинуло горе. Ласкаві, тихі річкові води забрали до себе другого сина. Знову горе змусило його шукати нового місця. Він ішов через колючі чагарники, зелені поля і луки, густі ліси. Нарешті чоловік вийшов на гору. Тут на піщаному, гірському покривалі він сказав : «Осяду тут каменем ляжу, а нікуди не піду!» Отак одна із легенд пояснює назву села Кам’яне-Случанське.

Походження назви села Кам’яне-Случанське очевидне: камінь і його виходи на поверхню. Цікаво, що біля села був хутір Застав’я – розміщений за ставом, що підтверджує той факт, що у районі села був невеличкий став. 

Назва села Кам’яне-Случанське символізує специфіку місцевості, де залягають поверхневі та глибинні породи каменю, а з другої – виходи граніту на поверхню Українського щита. Старовинні легенди про місцеві урочища та хутори являються яскравим доказом легендарного історичного минулого нашого села. Скажімо мікрорайон «Гуски» назвали так через домашню птицю.

Хутір Гуски

Україна здавна славилася своєю красою і щедрістю. Густі ліси чарували своєю дичиною, цілющими травами. Луги пахучими квітами, поля родючими чорноземами. Ці багатства і приваблювали на наші землі багато загарбників. Усі вони поступово  узяли Україну у свої руки. Та не довго терпів народ панів. Могутня хвиля народних повстань прокотилася по нашій землі. Дуже багато втікало через наше село з України вельмож. Одного разу тікала через наше село дуже багата і пихата пані. Вона завжди була скупою, тому забрала з свого маєтку не тільки дорогі прикраси, а й навіть домашню птицю. Наказала пані своєму кучеру зупинитися в кінці села. Тут саме гуска пані злетіла з воза. Ніхто не бачив, що гуска загубилася, а знайшли гуску прості селяни і на честь цієї птахи назвали край села Гускою.

Татарське гало

Давно це було, ще за часів, коли на наших поліських землях воювали татари. Вони хотіли заволодіти всією Україною, а в наших лісах були непрохідні болота. Хто туди потрапить, то назад не вернеться. Отож, коли прийшли в наше село татари, відважні земляки, які знали болотяну місцевість вирішили знищити ворога. Вони «загнали», заманили татар в болото, там з ними і розправились. Те болото з часом осушили, ліс порубали і тепер сіють та саджають культурні та зернові рослини. І називають це гало татарське.

Бойкова гора

Ще за орди це було: жив тут дужий козак – Бойко звався. Коли прийшла татарська орда, то Бойко назбирав добрих хлопців і де тільки міг бився з ненависними ватагами татар. Йшов, йшов Бойко та й дійшов до нашої гори. Ото й обступила його орда. А він став на горі, зняв шапку та й каже: «От тепер, пани-браття, далі вже я не йду, отут покладу голову, бо нема куди вже йти, - весь край наш стоптали татари». «Де ти, там і ми ляжемо!» – загули його хлопці. Почалася битва не на життя, а на смерть. Татар було сила, у Бойка сотня-півтори козаків. Ціла гора трупів була кругом, а татари все насувались. У Бойка упав останній козак. Пішли далі татари. Забралися люди, що ховалися по нетрях, поховали Бойка і його хлопців. Ото з того часу вночі, поки не розкопали гору, люди чули ляскіт шабель, а коли розкопали, то почав ходити вогонь. Кажуть люди, що то Бойко шукає своїх хлопців навкруги та все не знаходить.

Сецьке гало 

Є поблизу села Кам’яне-Случанське урочище, що має назву «Сецьке гало». В давнину Сецьке гало було непрохідним болотом. Саме слово «гало» - означає непрохідне болото. Це древлянське слово. На болоті росли різні болотяні рослини, але переважала болотяна осока, яка, як ви знаєте дуже гостра і можна нею порізатись. Але через це болото була дорога в інше село і хто йшов через нього, то мусив місити грязюку, а якщо сходив з дороги, то ноги йому сікла осока. Через цю «гостру» рослину урочище дістало назву Сецьке гало».